Консультація для батьків:

«Підготовка руки дитини до письма»

Підготовка руки дитини до письма починається задовго до проходу до школи. Це відбувається і тоді, коли маленьке дитинча захватує іграшку, під час різних ігор з пальчиками малюка, масажу кінчиків пальців, ліпки з пластиліну, глини, тіста та багатьох інших вправ, які допоможуть майбутньому учню красиво писати, не відчуваючи втоми та негативних емоцій. Важливо зразу навчити дитину правильно тримати предмет, яким вона пише або малює. А це, як доводить практика, залишається без належної уваги дорослих. Дитина закріплює неправильну навичку користування письмовим приладдям під час малювання, письма друкованими буквами, штриховки. Іноді батьки говорять: «От піде до школи - вчителька навчить», забуваючи про те, що дитина вдома найчастіше буває з вам сам на сам, а в класі під час уроку в одної вчительки 20-30 дітей. Чи можна зразу охопити зором таку кількість дитячих рук. Навіть, якщо це вдається, одним зауваженням учню обійтися не можна. Адже перевчити набагато складніше, ніж навчити зразу.

Іноді батьки говорять: «Нехай пише, як йому чи їй зручно». Але правила користування ручкою (олівцем) розроблялися недаремно: в них є обов'язковою правильна посадка дитини, збереження зору, розвиток певних м'язів руки, здатних витримати максимальне навантаження сьогодні та в майбутньому. А як же правильно? Ручка, якою дитина пише, лежить на верхній фаланзі середнього пальця, фіксується великим і вказівним, великий палець розташований декілька вище вказівного; опора на мізинець; середній і безіменний розташований майже перпендикулярно краю столу. Відстань від нижнього кінчика ручки до вказівного пальця 1,5 - 2 см. Кінець ручки орієнтований на плече. Кисть знаходиться в русі, лікоть від столу не відривається. Далі слід простежити за тим, як дитина пише, чи правильно виконує цю дію. Можна використовувати такий методичний прийом. Поміняйтеся з дитиною ролями. Нехай вона керує вашими діями, підказуючи, якщо ви щось робите не так. Цей прийом концентрує увагу на елементах виконуваної роботи і ефективніше організовує навчання. Потім дитина діє самостійно. Підказка має бути мінімальною і поступово зводитися нанівець. Контроль над формуванням навички письма у дитини бажано провести до того, як їй виповниться чотири роки, щоб мати запас часу для виправлення неправильного навику перед вступом до школи. Займатися шестирічне дитя може не більше двадцяти хвилин.

Як розпізнати неправильну навичку?

Про неправильному навичку письма говорять наступні деталі:

• Неправильне положення пальців: дитина тримає ручку «пучкою», «жменею», «кулаком», великий палець нижче вказівного або розташований перпендикулярно до нього, ручка лежить не на середньому, а на вказівному пальці.

• Дитина тримає ручку дуже близько до її нижнього кінчика або дуже далеко від нього.

• Верхній кінчик ручки направлений убік або від себе.

• Кисть жорстко фіксована.

• Дуже сильний або слабкий натиск при письмі і малюванні.

Вас повинно насторожити, якщо дитина активно повертає аркуш при малюванні і розмальовуванні. В цьому випадку малюк не уміє змінювати направлення лінії за допомогою пальців. Якщо дитина малює дуже маленькі предмети, то це може свідчити про жорстку фіксацію кисті руки. Це можна перевірити, запропонувавши намалювати одним рухом коло діаметром 3-4 сантиметри (за зразком). Якщо дитина має схильність фіксувати кисть на плоскості, вона не впорається з цим завданням: намалює замість кола овал, коло значно меншого діаметру або малюватиме його в декілька прийомів, пересуваючи руку або повертаючи аркуш.

Як виправити?

Для виправлення неправильного навику письма можна скористатися наступними прийомами:

• На верхній фаланзі безіменного пальця можна поставити крапку, пояснивши дитині, що ручка повинна лежати на цій крапці.

• Намалювати на ручці межу, нижче за яку не повинен опускатися вказівний палець.

• Якщо жорстко фіксована рука, то може допомогти обведення або малювання крупних фігур, розміром в третину альбомного аркуша, без відриву руки.

• Якщо до школи ваша дитина довго застібає ґудзики, не вміє зав'язувати шнурки, часто упускає що-небудь з рук, вам слід звернути увагу на сформованість навику письма.

Як розвинути дрібну мускулатуру руки дитини?

Цьому допоможуть спеціальні вправи, зокрема:

• Розминати пальцями тісто, глину, пластилін, м'яти поролонові кульки, губку.

• Катати по черзі кожним пальцем дрібні намистини, камінчики, кульки.

• Ляскати в долоні тихо, голосно, в різному темпі.

• Нанизувати намистини, ґудзички на нитки.

• Зав'язувати вузли на товстій і тонкій вірьовках і шнурках.

• Заводити будильник, іграшки ключиком.

• Штрихувати, малювати, розфарбовувати олівцем, крейдою, фарбами, ручкою і так далі.

• Різати ножицями.

• Конструювати з паперу (орігамі), шити, вишивати, в'язати.

• Робити пальчикову гімнастику.

• Малювати узори по клітинках в зошиті.

• Займатися на домашньому стадіоні і снарядах, де потрібний захват пальцями (кільця, щаблина та інші).

Успіхів вам, шановні дорослі, у відповідальній справі - підготовці дитини до школи!

Батькам на замітку:

«Психологічна готовність дитини до школи»

Під психологічною готовністю до шкільного навчання розуміється необхідний і достатній рівень психологічного розвитку дитини для засвоєння шкільної програми за певних умов навчання.

Психологічна готовність дитини до шкільного навчання- це один з найважливіших підсумків психологічного розвитку в період дошкільного дитинства. Основною метою визначення психологічної готовності до шкільного навчання є профілактика шкільної дезадаптації.
Основні аспекти шкільної зрілості
Підготовка дітей до школи - задача комплексна, що охоплює всі сфери життя дитини. Психологічна готовність до школи - тільки один з аспектів цієї задачі. Готовність до школи в сучасних умовах розглядається, насамперед, як готовність до шкільного навчання чи навчальній діяльності Проблема психологічної готовності до шкільного навчання одержує свою конкретизацію, як проблема зміни ведучих типів діяльності, тобто це перехід від сюжетно-рольових ігор до навчальної діяльності.
Л. І Божович ще в 60-і роки вказувала, що готовність до навчання в школі складається з визначеного рівня розвитку уявної діяльності, пізнавальних інтересів, готовності до довільної регуляції, своєї пізнавальної діяльності до соціальної позиції школяра. Аналогічні погляди розвивав А.В. Запорожець, відзначаючи, що готовність до навчання в школі являє собою цілісну систему взаємозалежних якостей дитячої особистості, включаючи особливості її мотивації, рівня розвитку пізнавальної, аналітико-синтетичної діяльності, ступінь сформованості механізмів вольової регуляції. На сьогоднішній день практично загальновизнано, що готовність до шкільного навчання - багатокомпонентне утворення, що вимагає комплексних психологічних досліджень.
Традиційно виділяються три аспекти шкільної зрілості:

- інтелектуальний

- емоційний

-соціальний.

Під інтелектуальною зрілістю розумієтьсядиференційоване сприйняття (перцептивна зрілість), що включає виділення фігури з тла; концентрацію уваги; аналітичне мислення, що виражається в здатності збагнення основних зв'язків між явищами; можливість логічного запам'ятовування; уміння відтворювати зразок, а також розвиток тонких рухів руки і сенсомоторну координацію. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість, що розуміється таким чином, в істотній мірі відбиває функціональне дозрівання структур головного мозку.
Емоційна зрілістьв основному розуміється як зменшення імпульсивних реакцій і можливість тривалий час виконувати не дуже привабливе завдання.
Л.І. Божович вважала найбільш важливим у психологічній готовності дитини до школи мотиваційний план. Були виділені дві групи мотивів навчання:
1. Широкі соціальні мотиви навчання, чи мотиви, зв'язані "з потребами дитини в спілкуванні з іншими людьми, у їхній оцінці і схваленні, з бажаннями учня зайняти визначене місце в системі доступних йому суспільних відносин";
2. Мотиви, зв'язані безпосередньо з навчальною діяльністю, чи "пізнавальні інтереси дітей, потреба в інтелектуальній активності й в оволодінні новими уміннями, навичками і знаннями" (Л.І. Божович, 1972 р. с. 23-24).

Дитина, готова до школи, хоче учитися тому, що їй хочеться знати визначену позицію в суспільстві людей, що відкриває доступ у світ дорослих і тому, що в неї є пізнавальна потреба, що не можуть задовольнити вдома. Сплав цих двох потреб сприяє виникненню нового відношення дитини до навколишнього середовища, названого Л.І. Божович "внутрішньою позицією школяра" (1968). Цьому новоутворенню Л.І. Божович додавала дуже велике значення, вважаючи, що "внутрішня позиція школяра", і широкі соціальні мотиви навчання - явища сугубо історичні.
Новоутворення "внутрішня позиція школяра",що виникає на рубежі дошкільного і молодшого шкільного віку і представляє собою сплав двох потреб - пізнавальної і потреби в спілкуванні з дорослими на новому рівні, дозволяє дитині включитися в навчальний процес як суб'єкта діяльності, що виражається в соціальному формуванні і виконанні намірів і цілей, чи, іншими словами, довільному поводженні учня.
Д.Б. Ельконін (1978) вважав, що довільне поводження народжується в рольовій грі в колективі дітей, що дозволяє дитині піднятися на більш високу ступінь розвитку, чим він це може зробити в грі поодинці тому що колектив у цьому випадку коректує порушення в наслідуванні передбачуваному образу, тоді як самостійно здійснити такий контроль дитині буває ще дуже важко.
Необхідно підкреслити, що у вітчизняній психології при вивченні інтелектуального компонента психологічної готовності до школи акцент робиться не на суму засвоєних знань, хоча це теж не маловажний фактор, а на рівень розвитку інтелектуальних процесів. "…дитина повинна уміти виділяти істотне в явищах навколишньої дійсності, уміти порівнювати їх, бачити подібне і відмінне; він повинний навчитися міркувати, знаходити причини явищ, робити висновки" (Л.І. Божович, 1968, с. 210). Для успішного навчання дитина повинна уміти виділяти предмет свого пізнання.
З того моменту, як у свідомості дитини представлення про школу придбало риси шуканого способу життя, можна говорити про те, що його внутрішня позиція одержала новий зміст - стала внутрішньою позицією школяра. І це значить, що дитина психологічно перейшла в новий віковий період свого розвитку - молодший шкільний вік.
Внутрішню позицію школяра можна визначити як систему потреб і прагнень дитини, зв'язаних зі школою тобто таке відношення до школи, коли причетність до неї переживається дитиною, як його власна потреба ("Хочу в школу").
Про особистісну готовність дитини до школи звичайно судять по його поводженню на групових заняттях і під час бесіди з психологом.
Крім зазначених складових психологічної готовності до школи ми виділяємо додатково ще одну - розвиток мови. Мова тісно зв'язана з інтелектом і відбиває як загальний розвиток дитини, так і рівень його логічного мислення. Необхідно, щоб дитина вміла знаходити в словах окремі звуки тобто в нього повинний бути розвитий фонематичний слух.
Підводячи підсумок усьому сказаному, перелічимо психологічні сфери, за рівнем розвитку яких судять про психологічну готовність до школи: афектно-потребна, довільна, інтелектуальна і мовна.

Консультація для батьків:

"Як підготувати шестирічну дитину до навчання в школі"

Не викликає сумніву те, що поради батькам стосовно того, як підготувати дитину до майбутніх навантажень, зробити так, аби її організм не давав збоїв під час навчального процесу і похід за знаннями був їй справді в радість та деяких інших аспектів підготовки до школи, - будуть доречними завжди.

Що обмежує успішність дитини ? Результат успішного навчання значною мірою залежить від працездатності учня, адже засвоєння навчального матеріалу відбувається тільки в той період часу, коли дитина має "робочий" тонус і може уважно слухати, запам'ятовувати, обдумувати і відтворювати почуте. Серед причин, які обмежують успішність у навчанні, одне з перших місць посідає загальна ослабленість здоров'я. Фізично ослаблена дитина втомлюється задовго до закінчення заняття, не встигає відпочити за перерву, звичайні для інших учнів вимоги виявляються для неї надмірними. У підсумку накопичується стомлення, а відсутність своєчасного відпочинку призводить до формування хронічної втоми. Особливо важка для дитини ситуація складається при розбіжності очікувань дорослих та її досягнень. Якщо від школяра чекають безумовних успіхів, то неминучі при перевтомі труднощі й невдачі викликають невдоволеність батьків. У підсумку в дитини виникає і підтримується високий рівень тривоги, уявлення про себе, як про безнадійно поганого учня. Це дезорганізує його діяльність і ще більше виснажує. У такому стані дитина не здатна впоратися навіть з тим навчальним навантаженням, яке було цілком їй доступне. А нарікання на лінощі, покарання призводять до того, що вона замикається, стає плаксивою і похмурою, нерідко в неї з'являється негативне ставлення до школи.

На зниження рівня дитячого здоров'я впливають:- погіршення екологічної обстановки;

- збільшення питомої ваги "синтетичного" харчування, насиченого консервантами та барвниками;

- шкідливий вплив електронної та радіотехніки, побутової хімії;

- зменшення фізичних навантажень;

- "стресогенне" напружене міське життя.

Багато дітей схильні до частих застудних захворювань, що не тільки послаблюють організм, а й ведуть до формування осередків хронічної інфекції: хронічних тонзилітів, гайморитів і т.д. Ці захворювання, які, на перший погляд, не є надто небезпечними, насправді стають причиною хронічного отруєння організму і призводять до зниження загального тонусу, працездатності, стійкості до навантажень, у тому числі й розумових. Важливою причиною підвищеної стомлюваності багатьох першокласників є й те, що початок шкільного навчання збігається з періодом інтенсивного зростання, так званим ростовим стрибком. У цей період дозрівання нервової регуляції і серцево-судинної системи часто відстає від бурхливого росту кістково-м'язової системи. Зовні доросла дитина насправді виявляється менш стійкою до різних навантажень до того моменту, доки організм знову набуде гармонійної рівноваги. Тим більш уразливою під час ростового стрибка стає ослаблена дитина. Втім тут є й інша небезпека. Трапляється так, що батьки, надмірно опікуючись хворобливою дитиною, заважають формуванню в неї самостійності, уміння долати труднощі, адекватної самооцінки, що зрештою теж позначається на її успішності.

Як зберегти здоров'я і життєрадісність в умовах навчання? Перш за все, необхідне співвіднесення рівня вимог та режиму навантажень із реальними можливостями учня, з особливостями його здоров'я і працездатності. Тож завдання батьків - не лише зрозуміти, підтримати, допомогти, коли це необхідно, а й так організувати життя сина чи доньки (а при необхідності й усієї родини), щоб шкільні навантаження не призвели до перевтоми, неврозів, порушень постави та зору тощо. Варто замислитися про режим дня, головне завдання якого - забезпечити високу працездатність нервової системи (тобто здатність у мінімальні терміни досягти максимальних результатів) у години навчальних занять у школі й удома. Якщо дитина день у день в один і той же час лягає спати і прокидається вранці, обідає після повернення зі школи, сідає робити уроки після прогулянки, то їй легше планувати та розподіляти час, швидко включатися в роботу, успішно виконувати її в більш короткі терміни.

Режим дняповинен складатися з навчальних занять у школі та вдома; відпочинку з достатнім перебуванням на свіжому повітрі, рухливих ігор або фізкультурних занять; регулярного повноцінного харчування; повноцінного, достатнього за тривалістю сну. Недосипання зведе нанівець усі зусилля допомогти в навчанні та зберегти здоров'я учня. Воно різко негативно позначається на стані дитини, насамперед психічному: вона стає легко збудливою, часто відволікається, неадекватно реагує на зауваження, не може зосередитися при роботі. Часте недосипання - одна з причин перевтоми і неврозів у школярів. А потреба уві сні така: для 6-7-річок - 10-11 годин, для учнів 8 років і старших - не менше 9,5 години. Втім, вона залежить і від стану здоров'я. Так, ослаблені діти, ті, що одужують після захворювань, схильні до підвищеної збудливості або стомлюваності мають потребу в тривалішому сні. Крім того, всім першокласникам на початку навчального року рекомендується спати більше, ніж дітям, адаптованим до систематичного навчального навантаження. Це можна зробити за рахунок 1-1,5-годинного денного сну. Денний сон відновлює працездатність організму більшою мірою, ніж будь-який інший вид відпочинку, навіть краще, ніж такі корисні для дітей ігри на свіжому повітрі. Тож, якщо батькам вдасться організувати режим таким чином, щоб школяр міг поспати вдень, його продуктивність під час виконання домашніх завдань помітно зросте, а сам він стане активним і життєрадісним.

Слід обов'язково подбати й про те, щоб дитинащодня проводила достатньо часу на свіжому повітрі, що є потужним оздоровчим фактором, унаслідок якого поліпшується вентиляція легенів, підвищується вміст кисню в крові, нормалізується стан нервової системи. Доведено: якщо дитина перебуває переважно в приміщенні, навіть добре освітленому й забезпеченому джерелом ультрафіолету, в неї швидше втомлюються м'язи спини, знижується вміст фосфору (важливого поживного елементу для нервових клітин) у крові, падає гострота зору. Зниження рухової активності порушує процеси нормального розвитку, веде до зміни обміну речовин. Тоді як рухова активність тонізує центральну нервову систему дітей, під час руху відбувається активізація нервових клітин усіх ділянок кори головного мозку, підвищується обмін речовин, посилюється виділення гіпофізом гормону росту.

Інша складова успіху -харчування. Практика свідчить, що в багатьох сім'ях батьки стежать за ним менш ретельно, ніж це мало би бути, а в підсумку в їхніх чад виникають порушення апетиту. Для його поліпшення рекомендується давати сирі овочеві салати з рослинною олією, оскільки вони стимулюють вироблення шлункового соку, покращують перистальтику кишечника; варений буряк, малосольні огірки, які мають легку жовчогінну дію, що теж збуджує апетит. Доречною є стимулююча терапія: прогулянки на свіжому повітрі, ігри з водою, заняття фізкультурою. Крім того, їжа завжди буде з'їдена із задоволенням, якщо дитина сама брала участь в її приготуванні. Дуже корисні й такі незаслужено забуті овочі, як ріпа, горох, боби, гарбуз, редиска, і ягоди: смородина, суниця, чорниця, жимолость, малина, обліпиха, плоди шипшини. Вони містять необхідні вітаміни та мікроелементи в оптимальній кількості. Єдине: потрібно привчити дитину обов'язково мити овочі та ягоди і їсти їх чистими руками, щоб уникнути зараження глистами, яке веде до зниження опірності організму. Таким чином, чим раніше батьки задумаються про зміцнення фізичного стану свого малюка, тим краще. В адекватних умовах дитина стає більш працездатною, активною, життєрадісною, легше справляється з навчальним навантаженням.


Наш майбутній випускник

- Має добре здоров'я, характеризується умілістю, здатністю (м'язовою та предметно-практичною), вправністю, здатністю визначати стать та подбати про свою власну безпеку.

- Вирізняється оптимістичним самопочуттям, розуміється на основних емоціях і почуттях, емоційно сприйнятливий, здатний утримуватись від негативних проявів, регулювати свій настрій.

- Добре адаптується до нових умов, вміє налагодити з іншими взаємодію, орієнтуватися у проявах схвалюваної та неприйнятої поведінки, поводиться відповідально.

- Здатний проявляти допитливість, уміння спостерігати, аналізувати, міркувати, збирати інформацію, знаходити відповідь на незрозуміле.

- Правильно вимовляє звуки, активно спілкується з допомогою мови, грамотно будує речення, має збалансований лексичний запас з кожної сфери життєдіяльності.

- Здатний лічити, вимірювати, класифікувати, співвідносити, розв'язувати елементарні арифметичні задачі.

- Спроможний продукувати сюжет, пов'язувати його з реальним життям, адекватно виконувати різноманітні ролі, узгоджувати свою поведінку з іншими, дотримуватись ігрових правил, використовувати ігрові матеріали, радіти спільності.

- Здатний реагувати на красу природи, бережливо ставитися до неї, диференціювати флору і фауну; характеризувати основні ознаки і компоненти природи, розрізняти її стан, відчувати свою відповідальність за неї.

- Вміє продукувати оригінальні ідеї, висувати гіпотези, відходити від заданих шаблонів, реалізувати задумане, вдаватися до аналогій, виявляти почуття гумору, виділяти істотнє, правильно прогнозувати.


/Files/images/teacher_02.jpg

Чи складно стати школярем

Психологічна готовність до школи - це такий рівень психічного розвитку дитини, який створює умови для успішного опанування навчальної діяльності.

Психологи виділяють декілька основних ліній, за якими необхідно здійснювати підготовку дітей до школи.

- По-перше, це загальний психічний розвиток. На той час, коли дитина стане школярем, її загальний розвиток повине досягти певного рівня. Йдеться, в першу чергу, про розвиток пам'яті, уваги та - особливо- інтелекту. Мається на увазі як запас знань і уявлень, що існує, так і вміння виконувати деякі дії про себе, тобто аналізувати, порівнювати, виділяти головні ознаки, робити елементарні логічні висновки. Отже, батькам і педагогам, у першу чергу, необхідно прагнути розвивати розумові здібнлсті дітей, а не формувати навички читання і письма.

- По-друге, це виховання вміння довільно володіти собою. У дитини дошкільного віку яскравими є сприйняття та увага, що легко переводиться з одного на інше, і непогана пам'ять, але довільно володіти ними ще як слід не вміє.

- По-третє, це формування навичок спілкування з дорослими й однолітками. Навчальна діяльність за своєю суттю - діяльність колективна. Учні повинні вчитися ділового й неформального спілкування одне з одним. Для маленького учня усе це є складним - починиючи від простого вміння слухати відповідь однокласника й закінчуючи оцінюванням результатів його діяльності.

- По-четверте, готовність до школи передбачає також певне ставлення до себе. Продуктивна навчальна діяльність припускає адекватне, об'єктивне ставлення дитини до своїх здібностей, результатів роботи, поведінки.

- По-п'яте, за умови психологічної готовності до школи домінує пізнавальний інтерес, у дитини сформоване правильне уявлення про школу, позитивне ставлення до шкільних занять, правил поведінки в групі дітей і з дорослими.

Як подолати батьківські страхи перед школою

Чи необхідно дитині вміти читати?

З навчанням дітей читання не можна поспішати. Навчання читання і письма - дуже складний процес, і для того щоб дитина і справді навчилася читати, а не вгадувати літери, потрібно, аби її мозок був зрілим, а механізми зорової диференціації - гарно розвиненими.

Не можна порівнювати успіхи дитини з успіхами інших дітей, пам'ятаючи про те, що всі діти - різні.

Не можна малюка примушувати читати: у цьому випадку процес навчання перетворюється на дресирування, механічне заучування. Через примушування читати у дитини не формуються відчуття, сприйняття, уява. Потрібно прагнути, щоб малюк сам захотів узяти книжку до рук. Дитині має подобатися розучувати літери і звуки.

Перш ніж посадити свого малюка за абетку, добре було б самим засвоїти методику викладання читання, прочитати спеціальну навчально-методичну літературу, порадитися з фахівцями з навчаня дітей дошкільного віку, навчитися різноманітних ігрових прийомів. Намагайтеся перетворити домашні заняття на цікаві й пізнавальні для дитини. Лише за цих умов педагогічні зусиля батьків будуть ефективними.

Навчання читання і письма має бути одночасним. Коли ж ні, то вчителеві початкових класів, який переучуватиме дитину, доведеться докладати багато зусиль. А переучувати, як відомо, завжди складніше ніж навчати.

Школа не має права вимагати, щоб під час вступу до першого касу дитина вже вміла читати і писати друкованими літерами. Безперечно, це полегшує життя вчителеві, але - не учневі. Готувати дітей до школи, безумовно, варто. Але готовність до школи не передбачає вміння читати і писати. Перш за все йдеться про фізичну і психологічну готовність, розвиток мовлення, моторики, зорового сприйняття дитини, формування механізмів організації діяльності, тобто готовність навчатися і здатність витримувати навчальне навантаження.

Адаптація до шкільного життя

Щоб адаптація до навчання у школі минула успішно, сід пам'ятати про таке:

- не можна налаштовуватись на те, що попереду - лише проблеми, передаючи в такій спосіб свої страхи перед школою дитині. Але водночас не можна недооцінювати складність періоду адаптації до нових умов. Процес звикання до школи може тривати багато часу, аж до півроку, залежно від особливостей школяра, тому щоб він був успішним, потрібно дотримуватися вимог:

- жорсткий режим дня, достатня рухова активність і спокійна доброзичлива обстановка в сім'ї;

- не можна обмежувати дитину своєю увагою. За найменшої можливості більше часу проводьте разом: гуляйте, готуйте вечерю, виконуйте складні завдання тощо. Яка б ситуація не виникла в школі, дитина має бути впевнена, що батьки - її союзники, прихильники, захисники і помічники, у будь-якому разі готові зрозуміти, підтримати, допомогти.

Оптимальний вік першокласника

Існують різні точки зору щодо оптимального віку дитини до вступу в школу: одні фахівці вважають, що дитина може стати першокласником вже у шість років, оскільки вона вже здатна опановувати навчальний матеріал у школі, інші радять віддавати дитину до школи ближче до семи, а то й у сім років.

За даними психологічних досліджень, дитина шести років дійсно здатна засвоювати навчальний матеріал, але прицьому у неї зберігається гостра потреба у грі. Тому і навчання шестирічних першокласників має відбуватися в ігровій формі, що, на жаль, не передбачено у звичайній загальноосвітній школі, де до шестирічок ставлять такі ж вимоги, як і до семирічних дітей.

Вочевидь, доречно було б створити у перших класах розвивально-освітнє середовище, яке б дало змогу забезпечити безкризовий адаптаційний період дитини, створити ігрові зони, озброїти вчителів перших класів методиками спілкування і роботи з шестирічними дітьми.Наразі вчені стверджують, що діти, які приходять до школи, не готові до нових форм співробітництва з дорослими й однокласниками, до зміни соціального статусу, соціальної ситуації розвитку.

Готовністьдошкільного систематичного навчання

Готовність до шкільного систематичного навчання — цекомп­лекс складових:

особистісна(мотиваційна, емоційна) — передбачає бажан­ня і спроможність дитини посісти позиціюучнята орієнта­цію власне назмістнавчання;

вольова— передбачає певний рівень розвитку довільної поведінки і вміння дитинидіяти за правилом,заданим учи­телем, орієнтацію научбовузадачу;

інтелектуальна— передбачаєоволодіння засобами пізна­вальної діяльності,децентрацію та пізнавальну ініціатив­ність дитини.

Доводиться роз'яснювати батькам, що найкраще готова до шко­ли та дитина, якавміє гратися.Основні якості дитячої гри — це сво­бода дій, емоційна насиченість, творча активність, ініціативність та винахідливість. А ще, готова до шкільного навчання дитина вмієспілкуватися з людьми— дітьми та дорослими, вона доброзичлива і чуйна, вміє домовлятися і залагоджувати конфліктні ситуації, по­ступатися, впевнена у тому, що її люблять не за якісь певні якості, досягнення та вміння, а «просто так».

Загрози шкільного навчання

Застосуванняуроботі вчителя з шестилітніми дітьми традицій­них методів і форм, розрахованих на семирічок, що ми спостерігає­мо нині, провокує низку загроз.Діти переживають негативні емоції,відчувають тривогу, переймаються через невдачі та неуспіх, не розу­міють шкільних вимог, починають боятися вчителя, не витримують навчальних навантажень у класі і, зрештою, у пошуках способу за­хистити себе, стають байдужими до того, що відбувається у школі, впадають в апатію. Статистика звернень батьків шестирічних шко­лярів до психоневрологів є невтішною.

У результаті у дитинирозвивається негативне ставленняспер­шу до себе як до учня «Я — невдаха», що має небезпечну тенденціюдо узагальнення «Я — поганий», а потім до школи у цілому, до всьогопроцесу навчання.

Дошкільники нинішні й минулих десятиріч: більше схожі чи різні?

Ясно, що нинішні дошкільники є більш поінформованими, «просунутими» щодо користування телефонами, комп'ютерами, по­бутовою технікою тощо. Але емоційно вони здебільшого почувають­ся менш комфортно порівняно з однолітками попередніх десяти­літь. Запитайте у вчителів про те, скільки дітей намагаються гратися під партою, ховають ляльок та машинки... Нині дітям часто відмов­ляють у праві на власнедошкільне дитинство і свободу,адже заля­кування школою, свідоме чи підсвідоме, з боку батьків та педагогів дуже тисне на них.

Згадаймо, ранішепереважна більшість дітей хотіла йти до шко­ли,чекаючи, що там будуть цікаві заняття і можливості реалізувати своє право бути «великим» і мати серйозне заняття — навчатися, за­йняти позицію учня.

Нині натаскування на читання та писання з молодшого до­шкільного віку відбиває бажання вчитись і гасить такі завжди яскраві пізнавальні інтереси дитини-«чомучки» п’яти років. Бага­то дітей, пройшовши так звану школу раннього розвитку, почина­ють сприймати лише формальні ознаки речей, стаючи тривожни­ми і неспокійними, орієнтуючись на висунуту батьками зовнішню шкалу домагань на досягнення. Психологи все частіше відзначають існування у дітей так званих«відчужених знань».Навчившись чи­тати і викликаючи захоплення оточуючих своєю технікою читання, трирічний малюк нічогісінько не розуміє з того, про що тільки-но прочитав. Читання у цьому випадку є механічним процесом, нави­чкою, яка ніяк не пов'язана ні з бажанням пізнати щось нове, а ні з любов’ю до книги. Сумно це.

тестовая

Портрет сучасного дошкільника: що тривожить психологів?

Дитячихпсихологів у портреті сучасного дошкільника триво­жать певні прояви. Зупинимося на деяких з них.

Самотність в очах дитини.Часто ми бачимо самотність в очах дитини, що живе у столичному місті. Купа дорогих предметів, одяг, поїздки, розваги... А притулитися нема до кого. Дитина самотня, бо всі навколо, навіть найрідніші дорослі, дуже зайняті справами, собою, своїми проблемами...

Невміння дитини гратися.Дошкільний вік призначений для того, щоб дитина опанувала СМИСЛИ людських стосунків і навчилась у рольовій грі програвати різні соціальні ролі — мами та дочки, водія та солдата, пілота та вчителя, «приміря­ючи» на себе відповідні переживання, емоції, стиль

поведінки і розмови того чи того персонажа. Причина того, що

дитина невміє гратися, коріниться у неувазі дорослих, відсутності у них серйозного ставлення до серйозного і важливого заняття ди­тини — гри як школи соціальних стосунків, яка є важливішою за опанування грамотою.

Неспроможність дітей самозаглибитися, сконцентрувати­сяна якійсь справі, відсутність зацікавленості справою на тлі ситуативності поведінки, підвищеної збудливості чи загаль-мованості та апатії. Однією з причин є те, що багатьом дітям складно сприймати інформацію на слух — вони не можуть утримувати у пам'яті попередню фразу і пов'язувати між со­бою окремі речення. Аудіомовлення не викликає у них жод­них образів та вражень. Через це їм буде складно навчитися читати, розуміти взаємозв'язок слів, речень, а отже, і цілого тексту. А все тому, що дорослі не читають, не розповідають ді­тям казок та історій. Це недалекоглядно щодо підготовки ди­тини до школи. Пам'ятаймо: жодна комп'ютерна програма не замінить голосу рідної, близької людини.

Ще одна особливість сучасних дошкільників —зниження творчої активності дітей,проявів фантазії. Втрата бажання щось вигадувати, будувати, модифікувати гру чи предмети, оновлювати сюжет, малювати, конструювати тощо. Помічено, що спілкування з однолітками стало поверховим: дітям нема про що розмовляти, нема чого обговорювати і про що спере­чатися. Причина ж у тому, що батьки і педагоги самі часто орієнтують дітей на отримання знань у готовому вигляді, які тре­ба сприйняти, запам'ятати і вміти відтворити. Тих же дітей, кого змалечку «няньчить» комп'ютер, взагалі мало чим здиву­єш, адже вони звикли натиснути на кнопку і отримати резуль­тат — це яскраво, збуджуюче, заворожуюче! Але це окрема тема для важливої розмови — мала дитина і комп'ютер. Пере­конана, що надавати вільний доступ до інформаційної техні­ки слід лише після дошкільного віку: саме тоді, коли діти вже готові до її використання за призначенням — отримувати по­трібну інформацію, а не робити комп'ютер володарем своїх душ і центральною фігурою у житті.

Найбільш турбує нині наростання явищвідчуження світу до­рослих та світу дітей.Справа не у темпі життя, зайнятості батьків, у загальній втомі та фізичних і психоемоційних перенавантаженнях дорослих. Йдеться про відірваність близьких дорослих від внутріш­нього життя дитини, активне небажання долучитися до нього. Час­то сучасні батьки не знають, у які ігри можна грати з власними ді­тьми, про що вони думають і як сприймають навколишній світ, про що мріють.

Головне право дитини— це право на повноцінне дитинство, тобто якісне та наповнене проживання всіх вікових етапів розвит­ку. Намагаючись звільнитися від занять та ігор з дитиною, дорос­лі фактично порушують це право, обезцінюють період дошкільно­го дитинства. Становлення внутрішнього світу дитини відбувається лише у спільній з дорослими життєдіяльності. Ні надновітні іграшки, ні комп’ютер не замінять живу людину, яка маєвідкрити смисл ре­чейі всього, що оточує дитину. Тривожні симптоми недорозвине­ності особистості та зниження дитячої ініціативи раніше фіксували­ся психологами та педагогами переважно серед доволі обмеженогокола сирітдітей знеблагополучних сімей. Парадокс, але всі особливості тепер спостерігаємо іу дітей дуже забезпечених батьків . і у тому, і у тому випадках особистісний недорозвиток є наслідком порушення або й відсутності повноцінного особистісного спілкування дитини з близькими дорослими.

Заздалегідь готуйте дитину до шкільного життя:

■підтримуйте дитину у прагненні стати школярем, виявляй­те інтерес до її справ і досягнень, допомагайте майбутньо­му першокласнику підтверджувати значущість його май­бутнього становища і діяльності;

■обговорюйте з дитиною ті норми і правила, з якими вона зіткнеться у школі. Пояснюйте їй доцільність цих правил;

■ організуйте раціональний розпорядок дня майбутнього першокласника;

■намагайтеся передбачити та попередити ті проблеми, які можуть виникнути у дитини на першому етапі навчання;

■емоційно підтримуйте бажання майбутнього першоклас­ника досягти успіху, схвалюючи його: «Молодець!», «Як гарно!»;

■ поважайте думку своєї дитини про вихователя: для дитини старшого дошкільного віку вихователь часто є більш авто­ритетним, ніж батьки;

■не залякуйте дитину школою, але й не забувайте, що на­вчання — це нелегка і відповідальна праця. Вступ до школиістотно змінить життя дитини, але він не має позбавляти її радощів, ігор. Давайте зрозуміти майбутньому першокласнику, що у нього буде час і для розваг.

Завдання педагогів — налагодити довірчі стосунки з батьками вихованців, щоб вони знали: якщо у них виникають проблеми у про­цесі виховання дитини чи спілкування з нею, вони завжди зможуть отримати кваліфіковану допомогу у дошкільному навчальному за­кладі. Це дасть змогу уникнути у майбутньому багатьох проблем.

Правильно ставтеся до вчинків дошкільників:

■навчайте дітей відповідальності за здійснені вчинки: слід да­вати дитині можливість зрозуміти скоєне, оцінити його. Об­говорюйте лише вчинок і його результат, а не принижуйте гідність дитини чи вказуйте на недоліки особистості;

■не вживайте звинувачувальних фраз на кшталт: «Ти мені набрид!»; «Навіщо ти знову так зробив?». Натомість слід вживати фрази, з яких випливає ставлення батьків до вчинку, а не до дитини: «Мені неприємно, коли ти так зі мною розмовляєш»; «Мені боляче, коли сусіди скаржаться на тебе»;

■тон, яким проголошується вимога чи заборона, має бути скоріше дружнім, пояснювальним, ніж примусовим;

■оцінюйте не лише вчинки, а й їх мотиви;

■не залишайте поза увагою правильні вчинки дитини: вони заслуговують на схвалення.

Виважено ставтеся до покарання дитини:

■перш ніж карати дитину, завжди вислухайте її пояснення з приводу того, що трапилося, і намагайтеся зрозуміти її, а вже потім оцінювати її вчинок;

■покарання не має бути надмірним і надто тривалим за часом;

■не застосовуйте жорстокі фізичні покарання;

■пояснюйте дитині, за що її покарано, щоб вона розуміла наслідки своїх дій;

■давайте дитині зрозуміти, що ви її любите, що вас не вла­штовує не вона сама, а її поведінка.

Кiлькiсть переглядiв: 239

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.